Структурно-функціональна типологія особистісного потенціалу педагогічного працівника

Анотація

Стаття присвячена дослідженню проблеми особистісного потенціалу в контексті вивчення підходів до проєктування та реалізації індивідуальної освітньої траєкторії педагогічного працівника. З позицій діяльнісно-смислового підходу та екзестенційної психології розглянуто компоненти, структурну організацію, можливості психодіагностичного вимірювання, оцінки та типологізації особистісного потенціалу як потенціалу саморегуляції. Встановлено, що особистісний потенціал розглядається як структурована цілісність, відображає особливості системної організації особистості та її складну архітектоніку, забезпечує психологічне благополуччя та ефективність діяльності в ситуаціях невизначеності, досягнення та тиску. Його компонентами є оптимізм, життєстійкість, резильєнтність, особистісна автономія, самоефективність, копінг-стратегії, толерантність до невизначеності, контроль за діяльністю, рефлексивність та інші. Результуючими змінними при оцінці особистісного потенціалу виступають факти біографії, результати виконання тестових задач, показники психологічного благополуччя, успішність в тих або інших сферах життєдіяльності. З’ясовано, що структура особистого в потенціалу розглядається в складі трьох підструктур: потенціалу самовизначення, потенціалу реалізації, потенціалу збереження, що виконують відповідні специфічні регуляторні функції в ситуаціях невизначеності, досягнення, зовнішнього тиску або загрози. За допомогою теоретичного моделювання на основі трьох визначених підструктур та дворівневої оцінки кожної з них (низька, висока) описано 8 типів або профілів особистісного потенціалу педагогічного працівника.