Особливості роботи громадських організацій у сфері формування інклюзивної освітньої політики в Україні та Канаді

Анотація

У статті висвітлено поняття «політика», «інклюзивна освітня політика», «інклюзивне навчання», «інклюзія», «інклюзивна школа». Україна та Канада пішли схожим шляхом із сучасними тенденціями допомоги дітям з особливими освітніми потребами. Історія становлення громадського суспільства в двох країнах свідчить про приблизно однакове ставлення до людей з розумовими та фізичними вадами: від постійної агресії та неприйняття людей з певними вадами до можливості піклування, а згодом і необхідності навчання таких людей. Основні відмінності в підходах до освіти спостерігаються в Україні з 1917 року, коли освіта в Україні розвивалася ізольовано за Радянського Союзу. З одного боку, були свої переваги, оскільки школа спеціальної освіти була досить потужною в Радянському Союзі, а праці радянських вчених, які стали основою для організації навчального процесу в Радянській Україні, заслуговують певної загальної уваги. Але незважаючи на те, що освіта була досить якісною, спостерігалися сильні сегрегаційні тенденції. Ізоляція від життя світової спільноти майже на тридцять років затримала розвиток інноваційних підходів в освіті в Україні, зокрема інклюзивної. Перші судові процеси, невдоволення громадськості станом освіти в Канаді, а відтак і початок позитивних змін, припадають на 70-ті роки ХХ століття. В Україні ці перетворення стали можливими лише з приходом незалежності. Як наслідок, суб’єкти змін різні, і на відміну від канадської практики, до них приєднуються міжнародні донори. Шляхи трансформації освітньої політики та самої системи освіти, хоча вони мають можливість вчитися на всьому прогресивному досвіді, є унікальними в Україні. Аналіз понад двадцяти статутних документів українських та канадських громадських організацій, які опікуються людьми з інвалідністю та/або особливими потребами, свідчить про провідну роль НГО (неурядові організації досі мають абревіатуру НУО) у формуванні інклюзивної освітньої політики двох країн. НГО найбільше зацікавлені в політиці інклюзивної освіти, часто існування їх як в Україні, так і в Канаді пояснюється наданням цільовій групі необхідних освітніх послуг шляхом відстоювання права на освіту за місцем проживання на всіх рівнях від місцевого до державного. Загалом діяльність громадських організацій України та Канади спрямована на зміну політики, соціального середовища на користь інклюзивних цінностей. Відмінною особливістю діяльності громадських організацій є те, що всі дії для досягнення цієї мети є демократичними, є постійний зворотний зв'язок з тими, хто є цільовою групою, кому делеговані повноваження щодо впровадження тих чи інших змін, а також забезпечення постійної комунікації. і контакт людей з інвалідністю та їхніх батьків з державними органами. Також складовою інформування, яка по суті вписується в концепцію відстоювання прав цільової групи – користувачів інклюзивної освіти, є консультування органів виконавчої влади на етапі розробки нормативно-правових актів, а також контроль за дотриманням чинних нормативно-правових актів з питань освіти людей з інвалідністю та особливими освітніми потребами.