Конструювання майбутнього для України: від інтуїтивного пророцтва до наукового синтезу

Анотація

Стаття пропонує авторську спробу критично осмислити поширені в українському суспільстві підходи інтуїтивного та наукового прогнозування і конструювання майбутнього. Це потрібно для того, щоб полегшити шлях поєднання зусиль їхніх розробників та можливостей об’єктивного розуміння населенням України наявних прогнозів. Для цього використовується методологія розуміння дискретної ознаки будь-якої модернізації і розвитку та відбувається апробація нетрадиційного для соціальних наук підходу до прогнозування майбутнього – «структуралістського підходу», в межах якого у нас немає динамічної передісторії (принаймні, для застосування екстраполяції, хвильового аналізу тощо). Також автори застосовують комплекс наукових методів пізнання за такою логікою: від аналізу все більш захоплюючих наше українське суспільство інтуїтивних підходів та дедукції на їх основі — до формально-логічних висновків (індукції) та синтезу в конструюванні майбутнього як певної конкретної цілісності процедур та способів подання доречних результатів.. Логіка розкриття матеріалу охоплює три взаємозалежних положення: 1) що є суб’єкт, об’єкт прогнозування, і як їх зараз правильно пов’язати? 2) що є «розвиток» і «прогноз розвитку» в прогнозуванні та конструюванні майбутнього, і як суб’єкту уникнути поширених «пасток» поверхневих уявлень і фальшивих тлумачень? 3) де є людина у сконструйованому майбутньому? Послідовно характеризуючи найбільш методологічно вразливі з наукової точки зору аспекти прогнозування, відстоюється позиція щодо більш гідного місця людини і громадянина в різних системах державного та недержавного прогнозування. Йдеться про прогнози, побудовані у термінах гуманістичної розумності або загального щастя. Робляться висновки про те, що настає час, коли уникати прогнозів розвитку та сміливих образів технологічного майбутнього стає дуже небезпечно. Часто політичні поразки та соціально-економічні катастрофи відбувалися і відбуваються тому, що люди не хочуть, не вміють, не можуть уявити завтрашній день у всій його неприємній складності, до того ж – бояться цього знання. Саме тому треба зважати і на наукові прогнози та застереження з боку практиків, а не лише футурологів. Також одне з ключових питань формування образу майбутнього (в його соціально-філософському сенсі) – у побудові суб’єктно орієнтованого та проектно-усвідомлюваного світу. Це складно, але потрібно: сили роз'єднання часто сильніші за сили об'єднання. Здатність до цієї інтелектуальної консолідації може стати і своєрідним тестом на життєздатність українського суспільства у 2020 році