Мотивація досягнення у студентів із різним інноваційним потенціалом

Ольга Боковець

Анотація


Дослідження внутрішніх механізмів активності суб’єктів, що здатні до створення нового у науці та техніці, є надзвичайно актуальним. У статті представлені результати емпіричного дослідження, спрямованого на діагностування мотивації досягнення у студентів технічного профілю із різним інноваційним потенціалом. У ході дослідження встановлено, що мотивація досягнення, як домінування стійких мотивів прагнення до успіху, є тим внутрішнім ресурсом інноваційного потенціалу особистості, що спонукає до реалізації власних потенцій, здібностей, можливостей у інноваційній діяльності. З’ясовано, що мотивація досягнення має різний рівень сформованості у визначених групах студентів. Найбільші показники мотивації досягнення на високому рівні констатовано в інноваторів, а найменші – у консерваторів. Середнє значення мотивації досягнення у актуалізованих і потенційних інноваторів відповідає параметрам середнього рівня. Емпірично встановлено, що на рівень прояву мотивації досягнення у визначених групах досліджуваних, впливає чимало чинників. Спільним є те, що мотивація досягнення в усіх студентів технічного профілю, більшою мірою, обумовлена усвідомленою саморегуляцією довільної активності, що проявляється у здатності планувати, продумувати власні дії та поведінку, оцінювати значимі зовнішні та внутрішні обставини для досягнення поставлених цілей. Окрім того, аналіз виявлених статистично значущих взаємозв’язків мотивації досягнення із емпіричними показниками інноваційного потенціалу особистості показав, що при наявності високого рівня мотивації досягнення, у консерваторів може прослідковується обережність, розсудливість, ригідність, орієнтація на стабільність, аніж ризикованість, що відрізняє їх від інших груп досліджуваних

Ключові слова


мотивація досягнення; мотив прагнення до успіху; мотив уникнення невдач; інноваційний потенціал особистості; студенти технічного профілю

Повний текст:

PDF

Посилання


Е. А. Быкова, «Формирование мотивации к инновационной деятельности у студентов – будущих педагогов», Перспективы науки и образования, № 4 (40), с. 102–115, 2019. DOI: 10.32744/pse.2019.4.9.

T. Khavenson, D. Koroleva, and A. Lukina, «The four motives of educational innovators», Higher school of economics research paper, No. WP BRP 52/EDU/201, 2019.

J. F. Fairbank, and S. Williams, «Motivating creativity and enhancing innovation through employee suggestion system technology», Creativity and Innovation Management, № 10(2), pp. 68–74, 2001. DOI: 10.1111/1467-8691.00204.

О. М. Ястремська, О. І. Бардадим, Мотивація креативності новаторів. Харків, Україна: Вид. ХНЕУ, 2013.

C. Fischer, C. P Malycha, and E. Schafmann, «The Influence of intrinsic motivation and synergistic extrinsic motivators on creativity and innovation», Frontiers in Psychology, 10:137, 2017. DOI: 10.3389/fpsyg.2019.00137.

F. G. Barroso-Tanoira, «Motivation for increasing creativity, innovation and entrepreneurship. An experience from the classroom to business firms». Journal of Innovation Management, JIM 5, 3, s. 55–74, 2017. DOI: 10.24840/2183-0606_005.003_0005.

Д. Макклелланд, Мотивация человека. Санкт-Петербург, Россия: Питер, 2007.

А. Маслоу, Мотивация и личность. Санкт-Петербург, Россия: Евразия, 1999.

Х. Хекхаузен, Психология мотивации достижения. Санкт-Петербург, Россия: Речь, 2001.

А. М. Губіна, «Концепція дослідження мотивації досягнення успіху у професійному самовизначенні студентів технічних спеціальностей», Вісник Харківського національного педагогічного ун-ту імені Г. С. Сковороди. Психологія, № 47, с. 50–58, 2014.

О. Б. Тапалова, «Мотивация достижения в норме и при психической патологии (на казахстанской выборке)», дис. д-ра наук; Харьковский нац. ун-т имени В. Н. Каразина. Харьков, 2016.

О. І. Боковець, «Основні парадигмальні позиції дослідження структурної організації інноваційного потенціалу особистості», Вісник післядипломної освіти, № 3(32), с. 20–33, 2017. (Серія «Соціальні та поведінкові науки»).

Ð. П. ФетиÑкин, Ð’. Ð’. Козлов, и Г. Ðœ. Мануйлов, Социально-пÑихологичеÑÐºÐ°Ñ Ð´Ð¸Ð°Ð³Ð½Ð¾Ñтика Ñ€Ð°Ð·Ð²Ð¸Ñ‚Ð¸Ñ Ð»Ð¸Ñ‡Ð½Ð¾Ñти и малых групп. МоÑква, РоÑÑиÑ: Ð?зд-во инÑтитута пÑихотерапии, 2002.

Т. Д. Дубовицкая, «Методика диагностики ситуативной самоактулизации личности: контекстный подход», Психологический журнал, № 5(26), с. 70–78, 2005.

Э. Ф. Зеер, А. М. Павлова, и Н. О. Садовникова, Профориентология: теория и практика. Москва, Россия: Академ. проект, 2004.

Е. Ф. Бажин, Е. А. Голынкина, и А. М. Эткинд, «Метод исследования уровня субъективного контроля», Психологический журнал, № 3(5), с. 18–27, 1984.

Ð’. Ð?. МороÑанова, Ð?. Ð. Бондаренко, ДиагноÑтика ÑаморегулÑции человека. МоÑква, РоÑÑиÑ: Когито-Центр, 2015.

А. Б. Неурова, О. С. Капінус, та Т. Л. Грицевич, Діагностика індивідуально-психологічних властивостей особистості. Львів, Україна: НАСВ, 2016.

Ð. Ð’. Карпов, и Ð’. Ð’. Пономарева, ПÑÐ¸Ñ…Ð¾Ð»Ð¾Ð³Ð¸Ñ Ñ€ÐµÑ„Ð»ÐµÐºÑивных механизмов управлениÑ. МоÑква, РоÑÑиÑ: Ð?нÑтитут пÑихологии РÐÐ, 2000.

Е. П. Ермолаева, Оценка реализации профеÑÑионала в ÑиÑтеме «человек-профеÑÑиÑ-общеÑтво». МоÑква, РоÑÑиÑ: Ð?нÑтитут пÑихологии РÐÐ, 2001.

R. Birney, Н. Burdick, and R. Teevan, Fear of failure. New York, USA, 1969.


Посилання

  • Поки немає зовнішніх посилань.