Розвиток лідерських якостей майбутніх фахівців у процесі навчання в закладах вищої освіти

Abstract

Статтю присвячено концептуальному аналізу феномену лідерства та обґрунтуванню теоретико-методологічних засад розвитку лідерських якостей у майбутніх фахівців у процесі навчання в закладах вищої освіти. Здійснено комплексний аналіз сучасних наукових підходів до розуміння лідерства, виявлено відсутність єдиного універсального визначення цього поняття, що зумовлено його багатоаспектністю та контекстуальною варіативністю. Ідентифіковано три основні концептуальні підходи до тлумачення лідерства: функціональний, процесуальний та системний. Систематизовано десять ключових аспектів лідерства як багатовимірного явища, включаючи координаційну функцію, особистісні якості, комунікативні компетентності, поведінкову активність, результативність, інтерактивність, мобілізаційну здатність, соціальний вплив, владні відносини та рольову диференціацію. Проаналізовано варіативність визначень поняття «лідер» у психолого-педагогічному дискурсі, запропоновано узагальнююче трактування лідера як індивіда з високим рівнем групового визнання, здатного здійснювати ефективний вплив на колектив для реалізації спільних завдань. Виявлено відсутність консенсусу щодо дефініції «лідерські якості», систематизовано різні підходи до їх розуміння як соціально-психологічних властивостей особистості або інтегрованого особистісного утворення. Виявлено основні перешкоди традиційної лекційно-семінарської моделі навчання для розвитку лідерських якостей, включаючи пасивність здобувачів освіти, індивідуалістичну спрямованість оцінювання, теоретичність без практичного застосування, відсутність зворотного зв'язку про лідерську поведінку та ієрархічність відносин. Обґрунтовано парадигмальний зсув української вищої школи від знаннєвої до компетентнісної моделі освіти. Систематизовано три основні концептуальні позиції щодо можливостей розвитку лідерських якостей: контекстуальний підхід (ситуативна зумовленість), генетично-детерміністичний підхід (вроджені схильності) та розвивальний підхід (можливість цілеспрямованого формування через освітні програми). Визначено п'ятикомпонентну структуру лідерських якостей здобувачів вищої освіти: особистісно-рефлексивний (саморефлексія, автономність, внутрішня мотивація), спонукально-цільовий (віра в ефективність, орієнтація на досягнення), міжособистісно-інтерактивний (соціальна взаємодія, емоційний резонанс), вербально-впливовий (комунікативні здібності, переконання) та управлінсько-координаційний (планування, прийняття рішень, координація) компоненти. Представлено комплексні критерії оцінювання лідерського розвитку за (мотиваційна, пізнавальна, практично-дійова та особистісно-позиційна готовність) та триетапну модель розвитку лідерства (ціннісне осмислення, актуалізація потенціалу, практична реалізація). Обґрунтовано, що ефективна система формування лідерства вимагає інтеграції інноваційних методів навчання, підготовки викладачів, створення відповідної інфраструктури та лідерської культури в академічному середовищі. Підкреслено особливу актуальність розвитку лідерських якостей в умовах сучасних викликів, включаючи потребу у кризовому лідерстві та готовності до постконфліктного відновлення.