Моделювання місця штучного інтелекту в педагогічній системі (за результатами опитування студентів)

Анотація

Статтю присвячено дослідженню місця штучного інтелекту у педагогічній системі. Актуальність цього визначена стрімким впровадженням новітніх цифрових технологій в освіту. Проблему сформульовано навколо питання про суб’єктність учасників навчального процесу. Теоретичною основою статті є класичне уявлення про педагогічну систему як систему взаємодії суб’єктів: того, хто навчається, і того, хто навчає. Однак, визначена та вже досягнута здатність штучного інтелекту до самостійного навчання змушує замислитися, яке місце він займе в педагогічній системі вже в найближчий перспективі. Для досягнення мети дослідження було проведено опитування українських студентів соціономічних спеціальностей. Ключові висновки: 92 % опитаних студентів використовують різноманітні нейромережеві технології, причому близько 50 % – щоденно. 77 % переконані, що штучний інтелект не може замінити викладача. Дослідження виявило суперечність у позиціях студентів щодо впливу штучного інтелекту на мислення. Одні пов’язують використання нейромережевих технологій із розвитком мислення, інші – із гальмуванням. Виявлені тренди були співставлені з висновками опитувань американських студентів. Спираючись на дані опитувань, у статті наведено результати моделюванням місця штучного інтелекту в педагогічній системі у двох сценаріях: 1) сценарій 1 – «загальний» (в термінології A. Kaplan та M. Haenlein) штучний інтелект є інтелектуальним помічником та адаптивним інструментом, який оптимізує рутину та дозволяє викладачу зосередитися на взаємодії зі студентами; 2) сценарій 2 – «супер» (в термінології A. Kaplan та M. Haenlein) штучний інтелект виступає як системний архітектор, автономний суб’єкт і каталізатор еволюційних змін. У висновках статті зазначається, що виявлені ризики (залежність від технологій, зниження пізнавальної активності) вимагають від педагогів сприяння у формуванні студентами особистої «дорожньої карти» саморозвитку, у їх становленні як суб’єктів, здатних реагувати на нові цивілізаційні виклики.