Наукове обґрунтування моделі управління розвитком творчого потенціалу вчителів в умовах неформальної освіти

Анотація

У статті висвітлюються актуальні питання з інноваційного менеджменту як процесу управління розвитком творчого потенціалу вчителів та прийняття ефективних рішень посадовцями. Проблема управління, творчості, творчого потенціалу та розвитку розглянуто в низці досліджень багатьох науковців, але й досі ця квестія залишається суттєвою в системі закладів загальної середньої освіти (ЗЗСО). Зрозуміло, що без формування цінностей і компетентностей в адміністратора будь-якого рівня, якісно нових уявлень ним про навчальний процес неможливий розвиток творчого потенціалу й інтелектуальних здібностей усіх учасників навчального процесу, бо саме управлінське рішення є прямим, особистим результатом зусиль менеджера. Звичайно, мовиться про конкурентоспроможного керівника зі сформованим управлінським потенціалом, що спроможний управляти креативним творчим колективом [54]. Успіх діяльності, довіра можливі насамперед за тих умов, коли менеджер пояснює свої рішення, дії, допомагає працювати, створюючи потужну команду, змінюючи себе, погляди, оточення, цінності, дає можливість іншим членам колективу висловити свою позицію. С. Ожегов визначив культуру управлінської діяльності як високий якісний рівень її організації, а Г. Єльникова – як взаємовплив, взаємопристосування, співпрацю «…з наступним поєднанням зусиль і самоспрямуванням дій…» [10]. Із огляду на це наступний логічний ряд, як: акультурація в значенні процесу культурного контакту, обміну думок, досвіду, культура, культура управління, управлінська культура керівника, культура управлінської діяльності – зазначає багатогранність самого поняття «управлінська культура», бо являє собою й управлінську співпрацю та стиль управління. Тут потрібне активне переоцінювання цінностей, доктрин, коли фантасмагорія – то вже практична реальність через просвітницьку революцію в освіті. Відповідним чином пересічним громадянам неможливо трансформувати своє негативне ставлення до школи й освіти взагалі без осмислення саме всіх членів освітнього процесу щодо їх ролі в системі ЗЗСО, бо саме агенти змін безупинно оновлюють свої знання у наш нестабільний час постійної мінливості ситуацій, сталих змін і перетворень. Агенти змін мають можливість до здобуття знань стосовно «креативних» запасів як фактору мобілізаційного потенціалу особистості, вільного вибору, набуваючи тим самим свою професійну майстерність через розвиток свого творчого потенціалу, формуючи професійну культуру. У такому разі, виокремивши з поняття «творчий потенціал» наступні компоненти, як: особиста властивість, мотивація, прагнення до результату, якість – отримуємо особистість творчо активну, комунікабельну, креативну, що має навички успішного впровадження у своїй практиці проєктної діяльності. Усім учасникам освітнього процесу треба пам’ятати: формуючи ще за шкільні роки адекватну самооцінку в учня, учителі, адміністратори повинні розуміти, що випускники матимуть розуміння культури як освітньої, моральної й суспільної, так і культури управління й управління розвитком творчого потенціалу особистості.