Освітній кластер як форма соціального партнерства

Анотація

Актуальність статті визначається вимогами сьогодення, де освіта стає важливою складовою соціально-економічного зростання країни та вимагає від фахівців високого рівня професійних компетентностей. На підставі досвіду європейських країн обґрунтовано, що у забезпеченні якості підготовки фахівців та рівня їхньої конкурентоздатності особливої уваги набуває кластерний підхід, який є перспективним для освіти в умовах децентралізації управління. У статті розкрито поняття кластера, його характерні ознаки, проаналізовано сутність поняття «освітній кластер» та визначено його місце у системі професійної (професійно-технічної) освіти. Розкрито основні переваги та принципи кластерного підходу в розвитку професійної (професійно-технічної) освіти; сформульовано основоположні принципи при створенні й функціонуванні кластерів. Визначено, що сучасний кластерний підхід передбачає багаторівневе управління, співробітництво суб’єктів різних галузей та формування сприятливого середовища для співробітництва і розвитку. На прикладі освіти, яка лише набуває досвіду підприємництва, встановлено, що кластерний підхід – це об’єднання закладів освіти з бізнес-структурами та суб’єктами громадянського суспільства (громадськими організаціями, політичними партіями тощо) на відповідних нормативно-правових засадах. Розглядаючи питання освітніх кластерів як однієї з форм соціального партнерства, з’ясовано, що важливими умовами для неї є рівноправність, прозорість та довіра між партнерами. Кластерний розвиток економіки країни – одна з характерних ознак сучасної інноваційної економіки і для професійної освіти має значні переваги. Серед основних виділено: підвищення якості навчання; розроблення нових технологій навчання; забезпечення неперервності та доступності навчального процесу; перевірка отриманих знань на практиці; незалежне оцінювання якості навчання, рівня викладання, якості навчальних програм та матеріалів. З урахуванням досвіду європейських країн наведено приклади освітніх кластерних інституцій, зроблено порівняльний аналіз, який дав можливість зробити висновки про те, що в Україні освітні інноваційні кластери, як правило, об’єднують: заклади вищої освіти (вони є їх ядром) з науково-дослідними центрами та підприємствами; заклади та установи професійної освіти, об’єднані за галузевою ознакою і партнерськими відносинами з підприємствами галузі; освітні установи і підприємства роботодавців, що забезпечують підвищення якості, скорочення термінів підготовки, створення гнучкої системи підвищення кваліфікації фахівців для підприємств з урахуванням поточних і прогнозних вимог виробництва. З’ясовано поняття процесу кластеризації на прикладі системи професійної (професійно-технічної) освіти. Незважаючи на багатогранність освітніх кластерів, зокрема як однієї з форм соціального партнерства, невирішеними залишаються питання створення дуальної корпоративної моделі об’єднання роботодавців, закладів професійної (професійно-технічної) освіти та наукових установ задля підвищення якості підготовки фахівців та забезпечення їх конкурентоздатності.